СТОРІНКИ ІСТОРІЇ ТЕАТРУ


Харківський державний академічний український драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка – один з найстаріших театрів України. Його життя завжди було насичене яскравими творчими пошуками.

Театр було засновано у Києві 31 березня 1922 р. реформатором українського театру, актором, режисером, народним артистом України Лесем Курбасом, який дав йому поетичну назву «Березіль». Назва театру підкреслювала його мету і завдання: стати буйною весною нового українського театру.

    Добре обізнаний з практикою західноєвропейського мистецтва, Лесь Курбас переносив на національний грунт здобутки театру експресіонізму. Його метод образного мислення – перетворення – заперечував натуралістичне копіювання життя, збуджував пульсуючу думку, викликав широкі асоціації. Режисер був засновником спочатку політичного (1922—1926), а потім і філософського (1926—1933) театру в Україні.

З самого початку свого існування театр був сміливим і міцним експериментальним колективом у якому променіли молоді акторські таланти – А. Бучма, М. Крушельницький, Н. Ужвій, Й. Гірняк, В. Чистякова, Л.Сердюк, Д. Антонович, І. Мар’яненко, Ф. Радчук та ін. У театрі під керівництвом Л. Курбаса була створена режисерська лабораторія (режлаб). До неї входили молоді режисери й актори, серед яких були Ф. Лопатинський, Г. Ігнатович, М. Крушельницький, Б. Балабан, В. Скляренко, В. Чистякова, В.Василько, П. Береза-Кудрицький та ін. Протягом 1923–1924 рр. у режлабі обговорювалися принципи роботи митців, що представляли сучасний на той час німецький експресіонізм. Про це свідчить й тогочасна практика театру. Крім вистав за п’єсами драматургів Г. Кайзера (“Газ”), Е. Толлера (“Машиноборці”, “Людина-маса”) рисами експресіонізму були позначені також постановки Л. Курбаса “Джіммі Хіггінс” за Е. Сінклером, “Гайдамаки” за Т.Шевченком та інші.

    На початку 1926 року Народний комісаріат освіти України вирішив перевести “Березіль” як кращий театр республіки до тодішньої столиці Харкова. 4 травня 1926 року у Київському театрі відбулися урочисті проводи “березільців”, а 16 жовтня 1926 року розпочався перший харківський сезон прем’єрою вистави за п’єсою Ф. Кроммелінка “Золоте черево” у приміщенні на вулиці Сумській, 9. Ось уже більше як 90 років театр живе і працює за цією адресою.

    У харківському “Березолі” засяяла яскрава тріада митців: режисера Леся Курбаса, художника Вадима Меллера і драматурга Миколи Куліша. У творчій співдружності вони створили вистави “Народний Малахій” (1928), “Мина Мазайло” (1929), “Маклена Граса” (1933), які набули широкого розголосу в Україні, а перші дві вистави навіть стали причиною для всеукраїнської літературної дискусії. Проти Л.Курбаса були висунуті звинувачення в «похмурості», викривленні оптимістичної радянської дійсності. Наприкінці 1933 року Л. Курбаса звільнили з посади художнього керівника театру, а згодом арештували. 9 квітня 1934 Л. Курбаса було вислано на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу на Медвежу Гору потім відправлено на Соловки. Не оминула тяжка доля і М. Куліша У грудні 1934 письменника було заарештовано органами НКВС і звинувачено у приналежності до націоналістичної терористичної організації. У березні 1935 він був засуджений до 10 років Соловецьких таборів. 3 листопада 1937 Леся Курбаса і Миколу Куліша було розстріляно в урочищі Сандармох.

   Після Л. Курбаса майже двадцять років театр очолював учень і послідовник великого режисера – Мар’ян Крушельницький, який створив героїко-романтичний театр. З 1935 року театр «Березіль» було перейменовано на театр ім. Т. Г. Шевченка. Вистави “Ярослав Мудрий” І. Кочерги та “Генерал Ватутін” Л. Дмитерка були відзначені Державними преміями. У 1947 році театр одержав звання академічного.

    Театр під художнім керівництвом М. Крушельницького входив до п’ятірки найкращих театральних колективів колишнього СРСР. Перед війною у нових якостях розкрився талант таких акторів, як С. Федорцева, Л. Радчук, І.Мар’яненко, М. Покотило, В. Чистякова, Є. Бондаренко, Л. Криницька. М.Крушельницький виступав як режисер і актор. Шевченківці славилися ансамблевим виконанням вистав, глибокою розробкою ролей, психологізмом, життєстверджуючим характером творчості. Серед вдаліших постановок цього періоду – “Платон Кречет” О. Корнійчука (реж. Б. Тягно), “Васа Желєзнова” М. Горького, “Дружина Клода” О. Дюма-сина, “Назар Стодоля” Т. Шевченка, “Тев’є-молочник” за Шолом-Алейхемом, “Талан” М. Старицького (реж. Л. Дубовик), “Дай серцю волю, заведе в неволю” М. Кропивницького, “Богдан Хмельницький”, “В степах України” О. Корнійчука, “Євгенія Гранде” О. де Бальзака (реж. М. Крушельницький).

    У роки Великої Вітчизняної війни шевченківці активно працювали в евакуації. У місті Кизил-Кия група акторів за допомогою мінімальних ресурсів підготували й здійснили легендарну постановку комедії Г. Квітки-Основ’яненка “Шельменко-денщик”, яка досі не сходить зі сцени театру. У цей період до театру приходить молода артистка Р. Кіріна. Шевченківці ніколи не поривали зв’язку із фронтом, тому влітку 1943 року ними було організовано фронтову бригаду акторів, яку очолював Л. Сердюк. Харківських артистів добре знали у військових частинах Першого українського фронту. Після визволення Харкова колектив повернувся додому і, мобілізувавши всі свої сили, відкрив новий сезон на рідній сцені виставою «Богдан Хмельницький». Театр ім. Т. Г. Шевченка був першим з числа евакуйованих творчих колективів, який розпочав свою роботу на стаціонарі.

Перші післявоєнні роки для шевченківців були передювілейним. За доброю традицією вони зустрічали ювілей прем’єрою вистави «Приїздіть у Дзвонкове» О. Корнійчука. Окрім того, колектив поновив виставу «Гроза» М. Островського і поставив п’єсу Хелмана «Лисички».

Влітку 1951 року театр представляв у рамках Декади української літератури і мистецтва у Москві вистави “Дай серцю волю…” М.Кропивницького, “Ярослав Мудрий” І. Кочерги, “Загибель ескадри” і “Платон Кречет” О. Корнійчука, “Єгор Буличов та інші” М. Горького. З високою оцінкою творчості шевченківців виступили у обговоренні вистав Б.Захава, Б. Бялик, С. Бірман. Про “Єгора Буличова…” з Крушельницьким у заголовній ролі в постановці режисера Б. Норда говорили, як про принципову перемогу театру.

1951 року М. Крушельницький перейшов до Київського театру імені І. Франка. На початку 1950–х до складу шевченківців бурхливою хвилею влилися вихованці корифеїв театру – Л. Биков, Р. Колосова, С. Чибісова, Б. Ставицький, В. Крайніченко, Л. Попова, Л.Тарабаринов, зі Львова було запрошено Я. Геляса.

Наприкінці 40-х – початку 50-х років з успіхом йшли вистави у постановці Олексія Глаголіна: здійснені разом з художником С. Йоффе – “Підступність і кохання” Ф. Шіллера (1948), “Мірандоліна” К. Гольдоні (1949), “З коханням не жартують” П. Кальдерона (1952); у співпраці з худ. В. Греченком – “Отелло” В. Шекспіра (1952), “Легенда про любов” Н.Хікмета (1953).

    1952 року на посаду художнього керівника театру був призначений Лесь Дубовик, але у серпні того ж року він несподівано помер. Посаду головного режисера одержав Бенедикт Норд і працював на ній до 1963 року включно, поки не перейшов на педагогічну роботу і не переїхав до Москви. З 1957 до 1963 року Лесь Сердюк виконував обов’язки директора і худрука театру.

    Серед вистав Б. Норда найбільше значення мали: “Єгор Буличов” та ін.” М.Горького (1947), “Ревізор” М. Гоголя (1952), “Гамлет” В. Шекспіра (1956); дві останні вистави було створено ним разом з художником В. Греченком.

    Яскрава сторінка історії театру – режисерська творчість Володимира Крайніченка, він очолював колектив з 1963 до самої смерті, що спіткала його у травні 1964 року. Крайніченко ставив вистави різні за жанрами та стильовими особливостями. Серед його найкращих постановок – “Лимерівна”, “Повія” за Панасом Мирним (1952,1954), “Кров людська – не водиця” за власною інсценізацією у співавторстві з М. Стельмахом (1959), “Двоє на гойдалці” У. Гібсона.

    У 1965-1966 роках головним режисером театру був Віталій Смоляк. 1967 року до театру повернувся Володимир Оглоблін, який перебував на посаді головного режисера протягом трьох років. Актори-“шестидесятники”, які працювали разом з ним – В. Маляр, В. Івченко, А. Дзвонарчук, Л.Платонова, Л. Стілик та інші – говорили як приказку: “Всі ми вийшли зі школи Оглобліна”. Режисер-педагог з багатою художньою уявою, він виховував акторів, спроможних відтворювати тонкі психологічні нюанси у цілісних образах сценічних героїв. Серед вистав, що були здійснені ним на шевченківській сцені – “Привиди” Г. Ібсена (1955), “Розплата” О. Корнійчука (1966), “Перекоп” І. Кавалерідзе, “Чудаки” М. Горького (1967).

Режисер Феоктіст Александрін тяжів до драматургії, що відтворювала народне життя. Найкращі його постановки – “Безталанна” І. Карпенка-Карого (1969), “Трибунал” А. Макайонка (1970).

З 1971 до 1974 року головним режисером театру був Броніслав Мешкіс, який привіз із собою випускників Київської театральної студії при академічному театрі ім. І. Франка: Л. Захарчук, П. Рачинського, О. Бабенко, Г. Коран, О. Бурда, А. Натолоку, О. Копитіна, П. Шидевар, В. Навроцького. Окрім студійців до театру прийшли талановиті молоді артисти: О. Качан, В. Петров, О. Гава, Ю. Головін, С. Соловйова, Г. Плохотнюк.

З 1974 до 1978 колектив очолив Анатолій Литко, який здійснив вистави “Живий труп” Л.Толстого (1974), “Російські люди” К. Симонова (1975), “Річард Ш” В. Шекспіра, “Не стріляйте в білих лебедів” за однойменною повістю Б. Васильєва (у співрежисурі з В. Івченком, 1977).

    Наступне десятиліття ознаменувалося працею головних режисерів театру Михайла Гіляровського (1979–1981), який тяжів до поетичного театру (вистави “Дума про Сухомлинського”, “Соловейко-Сольвейг” І. Драча, 1980), та Олександра Бєляцького (1983–1989), до кращих вистав якого належать: “Шлях” за власною п’єсою у співавторстві з З. Сагаловим (1984), “П’ять діамантів Тев’є-молочника” за повістю Шолом-Алейхема (1986), “Воронячий гай” О. Вампілова (1987), прем’єрою якої було відзначено відкриття малої сцени “Березіль” та «Мина Мазайло» М. Куліша. 1982 року режисер Володимир Петров здійснив доленосну для театру виставу– “Млин щастя” В. Мережка у якій відбилися основні риси творчості шевченківців: гостра зовнішня форма, глибокий психологізм, романтична піднесеність, ансамблевість акторського виконання, органічне сполучення всіх компонентів вистави, актуальність. У той же період в театрі працювали режисери О. Аркадін-Школьник, М. Нестантінер, В. Мажурін.

У 1990-ті роки найвизначнішими були вистави головних режисерів театру Ігоря Бориса (1991–1996) “Король Лір” В. Шекспіра (1991). “Украдене щастя” І. Франка (1992); Анатолія Литка (1997–2001) “Макбет” Е. Іонеско (1996).

    У різні роки в театрі працювали відомі режисери (крім названих) – Я. Бортник, В. Василько, Я. Рєзніков, Л. Танюк, В. Загоруйко, Г. Кононенко, А. Концедайло, П. Морозенко, О. Барсегян, І. Гріншпун, В. Аносов, В. Бунін, О. Вількін, М. Яремків, В. Кучинський, О. Ковшун; художники – А. Петрицький, Б. Косарєв, О. Тишлер, Л. Альшиць, М. Сімашкевич, Д. Власюк, Є. Товбін, Г. Батій, Т. Медвідь (з 1974 р. і по сьогодні головний художник театру), В. Кривошеїн, Б. Чернишов, С. Йоффе, М. Кужелєв, І. Нірод, Ю. Доломанов, О.Семенюк, Е. Кочергін, Т. Пасічник, Н. Руденко-Краєвська, А. Чечик, Кольо Карамфілов, Тіта Дімова; композитори –А. Буцький, М. Вериківський, П.Козицький, Ю. Мейтус, Б. Крижанівський, Д. Клебанов, К. Данькевич, Л. Ревуцький, П. Майборода, М. Кармінський, Б. Яровинський

  У 1990-ті роки шевченківці брали участь у міжнародних театральних фестивалях “Березіль-93” (Харків), “Золотий лев” (Львів), “Мистецьке березілля” (Київ).

    У 2002- 2005 рр. лідером театру був заслужений діяч мистецтв України Андрій Жолдак. З 2001-го до 2008 року шевченківці презентували вистави "Гамлет. Сни", "Місяць кохання", "Один день Івана Денисовича", "Гольдоні. Венеція" в його постановці на міжнародних театральних фестивалях у Києві, Москві і Санкт-Петербургу (Росія), Сібіу (Румунія), Кишиневі (Молдова), Скоп'є (Македонія), Варні (Болгарія), Греноблі (Франція), Гданську і Варшаві (Республіка Польща), Гронінгені (Нідерланди), Берліні (Німеччина) тощо. У 2004 р. на фестивалі «Балтійський дім» театр одержав Першу міжнародну премію ЮНЕСКО.

    Протягом наступних 2008-2013 р. театр брав участь у проведенні 19-ти міжнародних театральних фестивалів з виставами: "Маленькі подружні злочини" Е.-Е. Шмітта у постановці С. Бережка ("Homo ludens-2010", Миколаїв), "Віолончель" Є.Шинкаренка у постановці С. Пасчника ("Золота валіза-2010", Суми), "Мина Мазайло" М. Куліша у постановці В. Біляцького (Перший всеукраїнський фестиваль шевченківських театрів, 2011, Черкаси), "Woyzeck" Г. Бюхнера у постановці О. Ковшуна ("High Fest-2010", Арменія; Позаконкурсна програма "Маска Плюс" фестивалю "Золота маска-2012" Росія), "Акторська гримерна" К. Сімідзу у постановці О. Стеценко ("Театр. Чехов. Ялта" 2012) та ін.

З 2006 по 2009 рр театр очолив актор і режисер театру, заслужений діяч мистецтв України Степан Пасічник. Серед цікавих вистав, створених режисером не тільки у період художнього керівництва, а і за весь період роботи у театрі виділяються вистави: «Таємниця» і «Кирпатий Мефістофель» В. Винниченка, «Маклена Грасса» М. Куліша, «Адвокат Мартіан» Л. Українки,«Негода» А. Стріндберга, «Л. Ю. Ч. Е» Л. Черняускайте, «Танго» С. Мрожека, «Ту степ на валізах» Р. Баера.

У 2011- 2013 рр художнім керівником театру став заслужений діяч мистецтв України Олександр Аркадін-Школьнік, який здійснив низку яскравих вистав, серед яких «Примадонни» К. Людвіга, «Продавець дощу» Р. Неша, "Зойчину квартиру" М. Булгакова, яку було показано у Києві з нагоди 120-ліття від дня народження письменника.

З квітня 2013 р. і по сьогодні художнім керівником театру є народний артист України – Володимир Маляр – видатний актор і театральний діяч, творчість якого поціновують не лише харківські театрали. Під керівництвом В. Маляра театр 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка на Малій сцені "Березіль" презентував прем'єру поетичної вистави "Мені однаково, чи буду..." за творами поета у постановці режисера С. Пасічника.

Сьогодні у творчому складі колективу – головний художником театру – заслужений діяч мистецтв України Тетяна Медвідь, режисери – заслужений діяч мистецтв України Степан Пасічник, заслужена артистка України Оксана Стеценко, Олег Русов; завідувач музичною частиною театру і композитор – Геннадій Фролов. У трупі театру близько 50 акторів. Серед них – народні артисти України Володимир Маляр, Агнеса Дзвонарчук, Людмила Платонова, Петро Рачинський; заслужені артисти України – Ганна Плохотнюк, Лідія Погорєлова, Гаррі Чумаченко, Євген Плаксін, Світлана Соловйова, Олена Качан, Юрій Євсюков, Оксана Стеценко, Сергій Бережко, Тетяна Грінік, Майя Струннікова; артисти – Людмила Захарчук, Олена Бабенко, Тамара Зубова, Ірина Кобзар Андрій і Володимир Борисенки, Олександр Тартишніков, Тетяна Петровська, Наталія Головіна, Лариса Луніна, Олена Приступ, Тетяна Турка, Валерій Брильов Роман Жиров, Дмитро Петров, Дмитро Чернявський, Ірина Роженко, Сергій Гусєв, Оксана Шопіна, Андрій Борис, Олексій Соловйов. Талановиту акторську молодь театру представляють Максим Стерлік, Михайло Терещенко, Євген Моргун, Владлена Святаш, Катерина Матвєєнко, Марина Бережко та ін.

За останні роки театр представляв своє мистецтво на міжнародних театральних фестивалях у Польщі – Варшаві та Познані з виставами «Прощай, Юдо!» І. Ірединського та «Антигона у Нью-Йорку» Я. Гловацького (2014-2015) і Ніжині на Міжнародному фестивалі жіночої творчості ім. М. Заньковецької (2016), де отримало гран-прі фестивалю – Премію імені Марії Заньковецької.

У лютому і березні 2017 р. театр урочисто святкував 130-річчя від дня народження засновника театру, видатного артиста і режисера Леся Курбаса і 95-річчя від дня заснування театру. Театр урочисто відкрив театральний фестиваль «Курбалесія», презентував театрально-художню виставку та представив глядачу прем’єру вистави «Житейське море» І. Карпенка-Карого у постановці режисера О. Стеценко, яку театр присвятив всім акторам-березільцям.

Сьогоднішні плани театру націлені на залучення до театру талановитої молоді, на оновлення поточного репертуару сучасною і класичною українською і зарубіжною драматургією.

Протягом театральних сезонів у театрі постійно працює музей, який залучає до роботи викладачів та студентів творчих вищих навчальних закладів: театрознавців, краєзнавців, музеєзнавців та журналістів. У музеї проводяться екскурсії, присвячені життю і творчості Леся Курбаса і Харківського періоду його діяльності, та історії створення театру у Харкові.

Колектив театру постійно співпрацює з Польським консульством у Харкові, Харківським національним університетом мистецтв ім. І. Котляревського, Харківською державною академією культури, «Харківським літературним музеєм», Міжобласним відділенням Національної спілки театральних діячів України.

Сайт разработан СК